Перегорнувши останню сторінку другої книги, я був дещо спантеличений. Після динамічного та масштабного першого тому, де епічні бої та запаморочливі погоні змінюються з калейдоскопічною швидкістю, історія значно сповільнилася. На перший погляд, динаміка нікуди не зникла, автори, як і раніше, у властивому стилі смалять сумішшю з цинічних жартів і шокуючих сцен, абсурдність та гротескність яких уже стала родзинкою циклу.

Творцям вдалося здивувати мене. Більше того, змінивши характер і динаміку оповідки, автори змогли не просто втримати рівень заглиблення в історію, а й додати щось нове, зворушливе та інтимне.
У продовженні Саги на перший план виходить історія про батьківство, відповідальність, родину кровну і родину ту, що ʻohana. Все це з властивим серії сарказмом і жартами без табу. 

Читаючи відгуки та коментарі до Саги, постійно зустрічав порівняння Марко та Алани з найбородатішим літературним мейнстрімом — Ромео та Джульєттою. Чим керується люд, порівнюючи символ найчистішого та найтрагічнішого кохання в літературі з творінням Браяна Вона та Фіони Стейплз — для мене загадка.

Камон, камради! Придивіться уважніше, де ви бачите Шекспірівський трагізм чи непорочне кохання? Я вбачаю тут нестримне безумство Боні та Клайда або ж ладних на все заради коханого — Джессі Кастера та Тюліп.

Підхід художниці до побудови розповіді звичний та не відрізняється від раніше баченого у першій книзі. Все таке ж зумисно спрощене розкадрування, мінімальна кількість фонових деталей і акцент на передніх великих планах. Фіона — талановита художниця. Їй вдається за допомогою начебто простих прийомів, на кшталт боке, та комбінацій з теплих кольорів і плавних ліній створювати емоційні та захопливі композиції. Звісно ж, нікуди не поділися повноформатні, у всю сторінку, малюнки, що закривають кожен розділ. Шикарні, зухвалі, подекуди абсурдні та гротескні, інколи безсоромно сексуальні.

Браян Вон також не пас задніх і видав на-гора добротну, хоча і доволі прозаїчну історію. Як і в першій книзі, по сюжету нас проводить Ліщинка, донька головних героїв. Історія продовжується як масштабний флешбек, що починається з дитинства Марко і його перших спогадів. Автори не соромляться та у фарбах змальовують наскільки давня і запекла ненависть між населенням Вінця та Висадки. Вони ворогують і нищать один одного вже багато років. Навіть сама думка про те, що між цими расами може бути зв’язок, абсурдна, мерзенна та неприродня. Аналогічним чином Браян та Фіона вибудували образ Марко, вимащений з ніг до голови ворожою кров’ю воїн на обкладинці — запеклий пацифіст, який ламає родинний меч у знак протесту проти насилля. Адже насильство породжує насильство.
Використовуючи разючість контрастів і суперечності у вчинках та мотивах персонажів, творці порушують проблематику расової та національної дискримінації. Сьомий розділ майже повністю присвячений темі воєн, буденних упереджень і забобонів, що переходять із покоління у покоління, від батьків до дітей. Тонко нашаровуючи сенс за сенсом, автори вправно маскують це відвертими діалогами, лайкою, гумором та яскравими персонажами.

У другій збірці читачі отримають те, чого їм найбільше бракувало у попередній книзі. Автори приділили більше уваги характерам і мотивації головних героїв. Дійових осіб стало менше, а взаємодій навпаки — більше. Історія Ліщини триває, з’являються і помирають персонажі, історія стає глибшою та драматичнішою. На мою думку, Сага беззаперечно додала, і наразі є одним із найцікавіших розважальних циклів у моїй бібліотеці. Тож із нетерпінням чекаю наступну частину.

Придбати комікс «Сага. Книга 2» можна за посиланням, а наш огляд першої книги знайдеться туть.